ПЕРЕЙТИ на главную страницу «Об ожидании смерти» (на русском языке)

(озвучено Нікой)

🎧гл.4. Страх смерті нападе на мя.
гл.5. І ось у мені дух мій, у мені зім’ятеся серце моє.
гл.6. Душе моя, душе моя встань-но! що спиши? Кінець наближається та імаші смутитися.

гл.4. Страх смерті нападе на мя.

«Мандрівник я на землі» (Пс.118:19), говорив пророк Давид.  І з нас, хто премудрий, той каже: не тутешній я мешканець, прийшов сюди на короткий час;  і ось уже роки мандрування мого на проході, дні поневіряння на землі прийшли до кінця.  Скоро вирушу я в дорогу безповоротну, відійду туди, куди всі смертні йдуть і жоден не повертається.  О, хто мені показав би країну ту, в яку я відходжу нині!  Хто б мені дав подивитися на тих, хто містяться там, – там же, як сказано, де немає устрою, де темно, як сама темрява (Іов.10:21)!  Послухав би хоч я, як там плачуть усі, і немає їм того, хто співчуває, гірко ридають, і немає жодного того, хто допомагає!  О, якби я міг побачити їхні пекельні муки, почути скрегіт зубів їхніх, то, мабуть нині ж, під час цього звернувся б до Бога зі сльозами, з покаянням.  Бо там немає грішників покаяння на спасіння;  тут тільки, окуті своїми неправдами, можуть випросити у Бога пощади;  а там, хоч і гірко плачуть і безперестанку волають вони, але Богові не вгодні їхні стогони, не приймаються Їм зітхання їх.  Адже в яку країну я відходжу нині і горе, горе мені!  Що я робитиму там, де всі ув’язнені шукають собі смерті і не знаходять, бажають зникнути і не можуть?  О, горе мені!

Господи!  Господи!  Що я маю робити, коли й нині, не кожен, як сказав Ти, «не кожен, хто каже Мені: Господи!  Господи!’, увійде в Царство Небесне, але виконуючи волю Отця Мого Небесного» (Мт.7:21) Що ж я маю робити, коли, за словами Твоїми, ніяке худе дерево не може приносити плодів добрих (Ср. Мт.7:19)?  А я є дерево неплідне, — сокрушення плоду аж ніяк не ношу, і посічення боюся, і вогню того боюся негасимого;  тим же Тебе благаю: не чекаючи потреби, зверни і спаси.  Ти, Господи мій, істинно сказав нам: «бо без Мене не можете нічого робити» (Ін.15:5).  Воістину, я не можу не тільки зробити, а й подумати без Твоєї благодаті нічого Тобі завгодного.  Я неплідне дерево.  Плід же духовний, як сповістив хтось із премудрих, є любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, помірність (Гал.5:22);  і цей плід серця, яке кається, як зауважують святі отці, зрошується завжди сльозами розчулення.  А серце моє бездушне, як камінь, і хоч я усвідомлюю, що Ти Христос, Син Бога живаго, але Твоєї волі не творю, і ніколи не створю благого перед Тобою.  О, як я вніду в живіт вічний за такої моєї немочі?!  Як досягну Царства Твого Небесного?  Господи, Господи!  зверни моє серце до Тебе, Боже мій, відверни його від суєти світу цього, розтрощи його і спаси мене.

Упевняючись словом Твоєї істини: кожен, хто ще покличе ім’я Господнє, спасеться (Рим.10:13), покличу і я ім’я Бога Спасителя мого, що колись виточив воду з каменя, в якому не могло бути й малої краплі водної природи.  Всемогутній!  Ти можеш із найзапеклішого серця витягти потоки сліз, як і обіцяв усім, хто кличе Тебе в істині: «відійму кам’яне серце і дам вам серце нове, і дух новий дам вам» (Єз.36:26).  І щоб не було в нас сумніву, що у Бога все можливо, Ти, Господи, виявляєш Свою всемогутню силу і у видимій природі: ось подихом холоду перетворюєш і удобоподвижну воду на подобу каменю, але подме дух південний, і крижані брили перетворюються паки на велику повінь.  Немає перешкоди Твоїй могутності, немає нічого незручного для Бога Спасителя мого;  ще й те відомо мені, що з тих, хто просить Твоєї милості, ніхто не відходив ні з чим, і тільки за одну зневіру не твориш Ти чудес Своїх, за одне недбальство попросити у Тебе допомоги, не подаєш Ти спасіння Свого.

Ще вірую я слову Твоєму, що «Ніхто не добрий, як тільки один Бог» (Мк.10:18);  воістину Ти благий до всіх, хто закликає Тебе з вірою і старанністю, і не хибна Твоя обіцянка: «кожен, хто просить, отримує» (Мт.7:8).  Кожен, хто буде багатий доброчесністю або бідний, але якщо з надією на Твою милість просить Тебе невідступно, то приймає від Твоїх багатих дарів все, що йому потрібно.  О, той що не відкидає і найбільших грішників, що просять Твоєї милості!  твори в мені, Творець мій, серце чисте, і дух праведний віднови в утробі моїй.  Згадай, Господи, як я колись плакав перед Тобою гірко, зі сльозами благаючи про Твою доброту, і нині, Господи мій, Господи!  Почуй молитву мою перш, ніж я відійду звідси і в живих не буде мене, перш ніж тіло моє смердюче заховає могила, а грішна душа скинута буде в пекло, почуй, почуй моління раба Твого, Царю мій і Боже мій.

Відомо мені ще й те, що Ти Господь і Бог мій – «учора і сьогодні, і на віки Той самий» (Євр.13:8).  Ти завжди незмінний;  і який Ти був раніше, такий і нині є, і до віку таким будеш, всемогутнім і благосердим до всіх тих, хто молиться Тобі в дусі живому та правді (Ів.4:23).  Ходив Ти колись, як людина досконала, по містах і селах, але, і як Бог правдивий, зціляв Ти одним словом всяку недугу і всяку виразку в людях;  бо Ти людинолюбний, Господи наш, Ти і всемогутній, — одним своїм наказом Ти ставив слабих з одрів і мертвих виводив із труни.  Одного разу закликав до Тебе прокажений: Господи!  якщо хочеш, можеш мене очистити (Лк.5: 12);  і Ти, як милосердний, відповів йому: «хочу, очистись.  І зараз проказа зійшла з нього» (Лк.5: 13).  Нехай не продовжу слова мого про справи великого Бога, про Якого, якби докладно було написано все, що Він зробив, то вважаю, як каже один свідок істини, і «самому світу не вмістити б написаних книг» (Ів.21:25).  Щоб зобразити всі діла неописаного Бога, слід сказати, що чудеса Твої, Господи, незліченні: і сліпі прозирали, і кульгаві ходили, і глухі чули, і німі за Твоєю благодаттю говорили, і всі жебраки, всі, зламані духом, благовістили велику до них Твою  милість.  Усі вони говорили про Тебе, що ти робиш усім добро, а зла нікому не зробив ніякого.  І не тільки Ти був добрий до всіх, але й нині щедроти Твої виявляються в усіх ділах Твоїх;  і не інший хто, а я сам багато разів упізнав милість Твою, Господи: скільки разів я впадав у прірви гріховні: але Ти витягував мене із безодень земних!  Скільки разів Ти рятував мене, коли я закликав Тебе!  Завжди Ти лікував мою душу, щойно просив я у Тебе визволення від недуг моїх.

І тепер, Господи, пішли милість Твою і зцілення бідній душі, — розтрощи моє серце скам’яніле, даруй мені страх Твій і виведи з очей моїх джерело сліз, щоб я міг у всі дні і ночі решти мого життя оплакувати себе, злощасного.  Таке в мене знову стало загрубіле серце, така омертвіла душа, що анітрохи не жахається дух праведного на мене гніву Твого.  О, Благий!  — і притому настільки, що ніхто так благ не може бути, як Ти, допоможи мені, милосердний Господи, відстати від суєтного спокою, в якому знаходиться весь світ, відданий безтурботності про спасіння.  Благоволи, Господи, залишок днів моїх провести в страху Твоєму і очисти серце моє від усіх земних бажань, щоб не поникли погляди душі моєї, коли я стану перед Тобою на суд;  бо треба всякій людині померти, а потім суд, як сказано.  Нині ж Господи, не закликай мене не готового судитися, нехай не буду засуджений у справах моїх;  будь милостивий, не посікай мене, як безплідну смоковницю, яка марно займає місце на землі;  але потерпи на мені борги мої, потерпи ще й ще, може, колись і одумаюсь я, і покаюсь у гріхах моїх.

Їй, милосердний Ти, Господи!  Ти даєш повну плату тим, хто чинить діла Твої з раннього ранку;  нарівні з ними сподобаєш нагороду тим, що попрацювали для Тебе з половини дня свого життя;  навіть і надвечір тих, що зробили що-небудь завгодне Тобі Ти милуєш, як і перших.  Даєш пощаду ти, Господи, і тому великому грішнику, який, як розбійник, що висів із Тобою на хресті, звертається до Тебе за покаянням в останню годину свого життя.  Недаремно Ти, Господи, іменуєшся благим, воістину Ти благий;  Хай же буде, Господи, Твоя велика благость явлена ​​і мені найокаяннішому з усіх людей.  Їй, Господи, нехай буде так, як я прошу про це Тебе, милосердного Бога мого;  і перш, ніж я відійду і не буде мене в живих, дай мені радість спасіння Твого (Пс.50:14);  бо хто в гробі славитиме Тебе?  (Пс.6: 6).  Там не тільки закликати, навіть і визнавати Твоєї доброти ніхто вже не буде на віки віків.

5. І ось у мені дух мій, у мені зім’ятеся серце моє.

На жаль, На жаль! багатогрішне, а тому і багатоскорботне було моє життя на землі. Якщо ж і по смерті я буду причетний до тих, які будуть мученими день і ніч в повіки віків, то воістину, краще б і не народитися мені. Якщо так повинно бути, — а можливо, якщо тільки поступлено буде по гріхах моїм, — і якщо буде, то навіщо ж так сталося, що побачив я цей світ? навіщо привелося мені дихати цим повітрям? Якщо буду я горіти у вогні, то вічно скаржитимуся на те, навіщо народили мене батьки мої? чому вони при народженні моєму не розтоптали мене?

Горе мені, горе, пройшли дні моєї юності в одній нерозумності, а також і літа мужності провів я в недбальстві про свій порятунок; але ось вже наблизився я нині до воріт смертних, і серце моє наповнилося смутком. Бо знаю я, що горе там всім таким ледачим, як я, горе, горе, буде мені там, де трепіт, як сказано, обгорне їх там страх (Пс.47: 7), і де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає (Мк.9: 44). Ось в яку країну неослабних мук я відходжу нині, і цей відхід жахає мене, дуже жахає мене те, — з чим явлюся я до праведного Судді! О, що я робитиму там для полегшення моїх мук, — там, де ні світло світлого Царства Христова не захмариться, ані пітьма глибини пеклом не просвітиться і на такий малий час, яке треба для миті ока? — Сповістив вже мене Господь мій, що там як радощі праведних не припиняться, так і стогони, і ридання грішників не замруть в повіки віків. Ось що показують мені одкровення Господні про ту країну, куди я повинен скоро відійти і де не дадуть мені вже краплі благ, якими я тут, по милості Божій, користуюся, де з глибини пекла грішні зводять свої сумні очі до обителей раю, і, хоча найменшого полегшення від мук просять собі і з сердечною хворобою благають про те, але все марно.

На жаль, на жаль мені, грішному! Яке грізне передчуття обтяжує мене нині! О, як важко помирати грішникові! Скільки зітхань у нього в годину смертну! Хоча було мені заздалегідь сказано, що смерть грішників люта (Пс.33: 22), але я до сьогодні не пізнавав її лютості, — ніколи такою скорботою не терпів я, як нині. О, горе мені! Поки тривав час мого життя, не думав я про кінець його; а ось тепер настала година смертна, і пришли мені на пам’ять одні гріхи мої, від яких і горе мені велике!

Недаремно ж нам сказано: горе світу від спокус; і що весь світ в злі лежить (Мф.18: 7; 1Ин: 5, 19). А я, спокушений приманою видимих благ його, сам захотів бути прихильним до нього; і за те ось занурився увесь нині душею і тілом в море зла. Ах, навіщо, навіщо я не відвертався від суєтного світу цього?! Тому що любив я метушню світу цього, шукав видимих благ його, — і зробився через те причетним до багатьох беззаконній! О світ, світ! який ти недобрий! При вході в тебе ти вклав у вуста мої тільки плач, і нині, при виході моєму, одними лише зітханнями ти виряджаєшь мене.

О, суєтний, сповнений одним лукавством світ цей! для чого ж спокусив мене нікчемними своїми благами? І ти, швидкоплинне життя! навіщо так обдурило мене? Углядів в тобі я щось, подібне до блага, і погнався, думаючи опанувати його, як тим, що точно не проходить; але ось настала година смертна, і усі радощі мої миновались, усі твої втіхи відпали від мого серця, як листя від безплідного дерева. І нині ось засмутилося моє безрозсудне серце, плачем сповнилась душа моя! Я кажу не лживо: о, світ, світ! як ти сповнен лукавства! як скоро проходять усі твої втіхи! відлітають усі твої забави! і ти доставляєш своїм улюбленцям одні лише зітхання і сльози. Прекрасним здається твоє убрання, для багатьох зовнішність твоя приваблива, і ти дихаєш на них немов блаженством; але все в тобі одна лише примара, усе привабне — одна мрія; і хто любить тебе, той в долю собі отримує скорботу, хто намагається від тебе придбати щось, виносить тільки тягар гріхів.

Блаженний, хто заздалегідь міг угледіти, що світ цей проходить, — усі земні блага, такі що скоро гинуть і насолоди мирські те ж, що і сонна мрія. О, послухали б ви, други мої і брати! послухали б ви мене в годину смертну, коли омана метушні мирської показується всього видніше. О, в якій буває скорботі душа при виході зі світу цього, якщо вона любила його! Тоді не дорогі для неї бувають і самі полюблені її, не милі і рідні, за ніщо вона ставить усі земні придбання; бо ніщо її не радує, ніхто втішити її не може. Одне тільки вона відчуває в цей час, — як їй важко! і про одне мислить, — скільки у неї грехів. Братія, повірте, — немає радості душі під час її розлуки з тілом, немає їй ніякої розради від благ світу цього, немає вигоди від найтривалішого служіння світу цьому. Не приносить він любителям його спокою непорушного; але усі свої розради від них забирає під час кончини. Тому, други мої, не вважайте ви за істинні видимі блага, не вдавайтеся любові до благ земних, в слід яких одні настануть зітхання, одні тільки скорбота і сльози.

Ах, бідні розумом любителі благ земних! як обманюються вони, безрозсудні! Спокушаючись видимим, вони крутяться біля благ століття цього і не дають собі і іншим спокою; але усі збирають, усі тільки намагаються придбати собі, — і що ж? — одне лише терня для вогню невгасаючого! збільшують тільки тягар гріхів своїх! І не думають, що всякій людині належить померти, потім же — суд, і суд без милості тому, хто не створив милості (Иак.2: 13)! Ах, що буде зі мною там, де подібні до мене по життю шукають смерті собі і не знаходять, бажають зовсім зникнути і не можуть?! Горе, горе мені непотрібному! Не зробився я кращим від продовження мого життя, від довгого поневіряння мого життя, від довгого поневіряння в країні пришестя мого; і ось відходжу звідси чужим всякій доброчесності, наповненим одними тільки гріхами. О, як мені нині важко! скільки у мене нині суму і зітхань! І чому ж так нарікаю? Про що більше засмучуюся? Не про те, други мої, що відходжу від світу цього, який не стільки доставляв мені радощів, скільки наносив мені озлоблень та сліз; не про те я засмучуюся, що розлучуюсь з життям земним; бо не марно грішникові скорочення його життя на землі; але про те я сумую серцем, про те тільки тужу і нарікаю, що не відсторонявся від суєтних благ світу цього, був прихильний до них, а через те і причетний багато чому беззаконному. Горе, горе мені! Скоро я з’явлюся на суд, де буду мучим в усіх неправедних справах моїх; але прошу вас, братія, і благаю, — благайте про мене милостивому Господу, та не буду я зведений у справах моїм в місце пітьми, але хай вселить мене, де світло життєве, — життя і радість.

6. Душе моя, душе моя встань-но! що спиши? Кінець наближається та імаші смутитися.

Навіщо ти, натхненна Богом моя душа, приліплюєшся до цих видимих ​​благ і не мислиш, як догодити Богу і отримати від Нього вічне життя? Чи не розумієш, що усе видиме – тимчасово, невидиме ж, Богом обіцяне блаженство – вічне, незмінне? Чи довго ще ти будеш прихильною до земного буття і не думати про кінець його? О, душе! скоро, скоро настане твій вихід із світу цього, з яким ти з’єднана на якийсь час; скоро тілесний склад відійде від тебе, і ти, як є тепер, з такими ж почуттями відійдеш в край вічного життя: подумай, що буде тоді з тобою? Чим ти нині запаслася для вічного служіння, якого початок тут сприйметься і полягає у прихильності та любові до Бога? Врозумійся, бідна розумом душа моя, прокинься від смертного сну, підбадьорись від безтурботності, в якій спочиваєш, і благай ти, благай Господа Бога, поки Він ще милосердий до тебе, — проливай перед Ним сльози, щоб не плакати тобі без користі в годину смертний і не мучитися стражданням нескінченний час.

Адже й Церква Христова ось навчає тебе:  Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь.” (Лк.3: 9).

Пригадай, душа, раптову кончину того, хто заготував собі добра земного на багато років і думав тільки їсти, пити та разважатися. Не забудь також про злощасну долю і того, хто жив на землі безтурботно, не думаючи про майбутнє, одягався в гарний одяг і щодня вдавався до забав. Добре, за поняттям синів цього віку, добре він тут жив; але, коли помер і душею зведений був у пекло, то, хоч і слізно благав святого праотця свого, хоч і просив з однією краплею води послати до нього Лазаря; але й цієї малої втіхи не удостоївся той, хто тут заспокоєний був усіма земними благами. О, душа, душа моя безтурботна! Страшися такого страшного в правосудді Своїм Бога, що позбавляє супротивників Своїх і краплі води, тоді як незмірна тут безодня. Страшися ж того, хто може позбавити тебе всіх тимчасових благ і ввергнути ще в долину вогненну. Їй, – говорить тобі Сам Господь, –  того бійся  (Лк.12: 5).

О, жахнися душе моя, геєнського полум’я, в якому перебувають грішники, хоч і зводять з шеолу свої погляди до селищ праведників, хоч і жалібно їх благають: змилуйтеся, святі отці, над нами, благайте милостивого до вас Бога хоча б на одну мить припинити наші страждання, хоча б одну краплю подати нам якоїсь втіхи; але й цей крик, хоч і вельми гучний, через величезну кількість грішників, на небі не чути, і, хоч надзвичайно смиренне їхнє прохання, проте не приносить їм жодної користі. Бо скінчився для них час, сприятливий для того, щоб просити всяких благ, минули дні спасіння їх. О, душе! благай ти нині Господа, такого довготерпеливого до тебе і багатомилостивого, ще закликай багату Його милість перш, ніж Він прорік тобі осуд і вкинув у вир вічних страждань, перш, Як твоє тіло повернулося в землю, і ти стала їжею полум’я. О, що ти спиш, душе моя, на краю смертному, спочиваєш, грішна, безпробудним сном? Або не бачиш, що дні, як покров, переходять  (Пс.143: 4)? Скоро, скоро ти вже будеш у великому страху! Кінець земної подорожі твоєї настане, твій відхід вже близький. Чого ще чекаєш? Може, останній уже день проводиш тут.

Ах, безтурботна душе! хоч і думаєш ти, що Бог милосердний і тому не погубить тебе; але це так вважається тільки твоєму розуму, і ти будуєш будинок спасіння на одному піску, стверджуєш свій порятунок на одних своїх думках, які не можуть бути тверді і скоро розсиплються, як порох земний. Тобі уявляється, що ти врятуєшся, але коли настане день смерті і найде на тебе дощ смертного суму, і розіллються в твоєму розумі річки зневіри, і подують від неприємних сил вітри відчаю, і все це спрямується на тебе, не затверджену в істинному сподіванні на Бога Спасителя, яке одне непохитне і, як гора Сіон, непорушне на віки; тоді розсиплються, як пісок, усі мрії спасіння, і твоя смерть буде неминуча, невіра в спасіння Господнє з’явиться в тобі велика. О, що станеш ти робити для спасіння свого, коли настане кінець земного життя і настане твоє здивування та розпач!? Тоді прийдуть до тебе й обступлять ангели люті, похмурі виглядом і немилосерді; постане і люта смерть і безжалісно примушуватиме тебе до виходу з тіла; і ось, з неперевершеною силою, потягнуть тебе злісні вороги в пекло, і ти, пов’язана узами гріховними, марно вириватимешся, звертатись назад і жалібно волати; але ніхто і нічого вже тобі не допоможе тоді. О, як ти будеш, нещасна, тоді страждати! скільки стогонів болісних, найболючіших ридань ти будеш пускати, окаяючи своє минуле життя і лінощі, але все буде даремно! Ти будеш усіляко ганьбити себе, каятися у всіх гріхах, але вже пізно; бо тоді вже не буде приємне Богові твоє покаяння, бо минуло певний час. ? Тоді прийдуть до тебе й обійдуть ангели люті, похмурі виглядом і немилосерді; постане і люта смерть і люто примушуватиме тебе до виходу з тіла; і ось, з неперевершеною силою, потягнуть тебе злісні вороги в пекло, і ти, пов’язана узами гріховними, марно вириватимешся, звертатись назад і жалібно волати; але ніхто і нічого вже тобі не допоможе тоді. О, як ти будеш, нещасна, тоді страждати! скільки стогонів болісних, найболючіших ридань ти будеш пускати, окаяючи своє минуле життя і лінощі, але все буде даремно! Ти будеш усіляко ганьбити себе, каятися у всіх гріхах, але вже пізно; бо тоді вже не буде приємне Богові твоє каяття, бо минув визначений на те час.